Ксенія Олексіївна Вертинська — українська актриса театру та кіно, донька народного артиста України Олексія Вертинського. Народилася 7 серпня 1990 року в Ужгороді. Її ім’я найчастіше пов’язують із комедійними серіалами та багаторічною роботою в Київському театрі імені Івана Франка. При цьому сама вона віддає перевагу сцені перед великим екраном і свідомо уникає надмірної публічності.
За понад п’ятнадцять років кар’єри Вертинська встигла зіграти десятки ролей — від епізодичних до центральних. Глядачі пам’ятають її за «СидорЕнко-СидОренко», «Сватами-7» і «Слугою народу». У 2024 році вона вийшла заміж за колегу по цеху Ігоря Рубашкіна, а в 2025-му з’явилася в новому серіалі «Сім’я по неділях». Ця стаття зібрала ключові факти біографії, кар’єрні повороти та те, як актриса вибудовує баланс між професією та особистим життям.
Матеріал спирається на відкриті інтерв’ю, дані кінобаз і висловлювання самої Ксенії останніх років. Тут немає глянцевих штампів — лише те, що справді формує її шлях.
Ранні роки та сім’я: донька народного артиста
Ксенія народилася в Ужгороді. Батько — Олексій Сергійович Вертинський, актор театру та кіно, телеведучий, народний артист України з 2015 року. Мати пішла з життя, коли доньці було двадцять два роки. Ця втрата збіглася з початком активного підйому кар’єри й надовго вплинула на ставлення Ксенії до сім’ї та професії.
У родині не було жорсткого тиску «продовжуй династію». Батько завжди залишався радше другом, ніж наставником-критиком. Ксенія досі називає його «папуля» або жартома «горошок лисенький». Олексій Вертинський майже не пропускає прем’єр доньки й рідко дозволяє собі зауваження — максимум м’яке «можливо, так було б краще».
Важливою частиною дитинства стали поїздки та спілкування з родичами. Досі раз на тиждень родина намагається збиратися на обід у тітки — сестри батька. Ці зустрічі Ксенія називає однією з небагатьох справжніх традицій. Після смерті матері зв’язок із батьком став ще тіснішим: вони часто бачаться й майже завжди на зв’язку.
Цікаво, що в дитинстві акторська професія Ксенію не приваблювала. Спочатку вона мріяла про танці, потім про спів. В естрадно-циркове училище їй прямо сказали, що ні слуху, ні голосу немає. Тоді дівчина спробувала спеціальність «актор-ляльковод» — і саме звідти почався шлях до справжньої сцени.
Освіта та перші кроки в професії
У 2010 році Ксенія закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (сьогодні — Київський національний університет театру, кіно і телебачення). Уже того ж року її прийняли до трупи Київського театру імені Івана Франка. Це стало головною професійною точкою опори на наступні понад десять років.
Кінодебют відбувся раніше — у 2009-му. Перші ролі були епізодичними: «Чудо», «Рябини грона червоні», «Сусіди» (Іванна), «Домашній арешт» (Марія). У 2012 році з’явилися помітніші роботи — «Порох і дріб» та «Джамайка». Тоді ж актриса почала розуміти, що типаж і комедійний дар часто визначають пропозиції, які до неї надходять.
Від самого початку Вертинська відчувала різницю між театральним і знімальним життям. На сцені можна вибудовувати роль місяцями, на майданчику часто доводиться працювати швидко й «більше». Саме цей контраст пізніше став однією з головних тем її інтерв’ю.
Театральна кар’єра в Театрі імені Івана Франка
Театр Франка — місце, де Ксенія провела понад десять років. Тут вона зіграла ролі різного масштабу та жанру: від принцеси в «Бременських музикантах» до мачухи в «Попелюшці», від одаліски в «Урус-Шайтані» до перекладачки Зіни в «Гімні демократичної молоді» за Сергієм Жаданом.
Серед помітних робіт — «Два квіти кольору індиго», «Новорічна одіссея», «Романси. Ностальгія», «Між небом і землею», «Райська справа», «Morituri te salutant». Режисери, з якими вона працювала, — Олександр Білозуб, Дмитро Чирипюк, Юрій Одинокий, Катерина Чепура, Андрій Приходько, Дмитро Богомазов.
Сама актриса неодноразово підкреслювала: «Я, мабуть, загалом більше театральна актриса, ніж кіношна». Основне джерело доходу для неї — вистави. Театр дає відчуття живого контакту з глядачем і можливість повертатися до ролі знову й знову. При цьому втома тут така сама, як у будь-якій іншій професії, і Ксенія про це говорить прямо.
У репертуарі Франка вона навчилася працювати і з класикою, і з сучасною драматургією. Саме театральний досвід допоміг їй пізніше вільно почуватися в комедійних серіалах, де потрібна швидка реакція та вміння тримати ритм.
Ролі в кіно та серіалах: від епізодів до головних
Кінокар’єра Вертинської розвивалася нерівномірно. Після ранніх епізодів прийшла помітна роль Хельги Расмуссен, голови МВФ, у «Слузі народу» (2015) і продовженні 2017 року. Потім — «Не зарікайся» (Надя), «На лінії життя» (Єва), «Чужі рідні», «Ні слова про кохання».
Справжнім проривом для широкої аудиторії став серіал «СидорЕнко-СидОренко» (2019–2020) та його продовження «СидорЕнко-СидОренко. Ремонт стосунків». Комедійний образ, легкість і точне потрапляння в типаж зробили актрису впізнаваною. У 2021 році вона з’явилася в «Сватах-7» у ролі Марини, дружини Палича, а також у «Папику-2», «Джеку та Лондоні» й «Усе, що захочеш».
У жовтні 2025 року Ксенія дала велике інтерв’ю у зв’язку з прем’єрою серіалу «Сім’я по неділях» на Новому каналі. Там вона зіграла куму сім’ї Романчуків. Героїня, за її словами, зовсім на неї не схожа — і саме це стало джерелом задоволення. Режисер із першого дня просив «більше», і актриса з радістю вмикала внутрішній «дурогон».
При цьому Вертинська чесно визнає: пропозицій у кіно менше, ніж хотілося б. В одному з інтерв’ю 2025 року вона навіть жартома говорила про можливі «чорні списки». Сама пояснює ситуацію радше своєю театральною природою та небажанням активно просувати себе в медіапросторі.
| Рік | Проєкт | Роль / примітка |
|---|---|---|
| 2015–2017 | Слуга народу / Слуга народу-2 | Хельга Расмуссен, голова МВФ |
| 2019–2020 | СидорЕнко-СидОренко | одна з центральних ролей |
| 2021 | Свати-7 | Марина, дружина Палича |
| 2025 | Сім’я по неділях | кума сім’ї Романчуків |
Дані зібрано за відкритими кінобазами та інтерв’ю актриси.
Особисте життя: материнство, шлюб і сімейні традиції
У Ксенії є донька Софія від попередніх стосунків з актором Данилом Маржецем. На момент весілля 2024 року дівчинці було близько десяти років. Мати й донька — обидві емоційні натури. Ксенія розповідає, що майже щодня трапляються суперечки, але вони завжди проговорюють усе до кінця, просять вибачення й говорять про любов. Головна мета — зберегти діалог і в майбутньому вийти на дружні стосунки.
Софія поки не визначилася з майбутньою професією. Їй подобається і малювати, і грати. При цьому вона категорично заявляє: «Театр — це взагалі не моє». Мати не тисне, але помічає, що гримаси й спів доньки іноді натякають на можливий «вляп» в акторську історію.
29 вересня 2024 року Ксенія вийшла заміж за актора Ігоря Рубашкіна. Йому на той момент було 46 років (різниця 12 років). Це перший шлюб для неї і третій для нього. У Рубашкіна дві доньки — Поліна та Варвара — від попереднього шлюбу. Церемонія пройшла в заміському комплексі під Києвом, серед вікових дерев. Ведучою була актриса Лілія Ребрик. Серед гостей — батько Ксенії, Віра Кобзар, Дар’я Петрожицька, Альона Алимова.
Сімейні традиції в нової пари прості: іноді виїжджати на день-два за місто, щоб побути лише вдвох. З подругами Ксенія теж намагається зустрічатися поза гастролями. Серед близьких — Віра Кобзар, Дар’я Петрожицька, Катя Варченко, Ліля Ребрик. Вони можуть одягнути сукні та туфлі на шпильках, піти на класичну музику й не викладати це в соцмережі. «Ми — для нас», — каже актриса.
Погляди на професію, публічність і сучасні виклики
Ксенія не женеться за медійністю. Instagram вона веде за настроєм і лише тоді, коли є бажання «дарувати радість». Інтерв’ю дає вибірково. Їй не подобається, коли ім’я «тріпоче, як ганчірка на вітрі». Публічність вона сприймає радше як необов’язкову частину роботи, ніж як мету.
У професії її найбільше тішить можливість грати неподібних героїнь. Типажність іноді заважає, іноді допомагає. Ставлення до цього вона намагається тримати спокійним, хоча визнає: усе залежить від емоційного ресурсу конкретного дня.
Окремо Ксенія говорить про важливість маленьких цілей. В умовах постійних зовнішніх потрясінь вона свідомо ставить собі завдання — купити доньці ліжко, накопичити на будинок. «Це не дає падати в тотальний мінус», — пояснює вона. Мрія про власний дім залишається одним із головних мотиваторів.
В українському кіно вона бачить і можливості, і обмеження. Театральна зайнятість дає стабільність, але зйомки — це інший ритм і інші правила. Актриса не драматизує ситуацію, однак чесно зазначає, що кінопропозицій могло б бути більше.
Актуальні проєкти та те, що залишається за кадром
До осені 2025 року головною новинкою став серіал «Сім’я по неділях». Роль куми дозволила Ксенії знову працювати в комедійному регістрі й отримати повну свободу на майданчику. Паралельно триває театральне життя — вистави залишаються основним заробітком і головним джерелом професійного задоволення.
За кадром залишається те, про що актриса говорить рідше: втома від постійного перебування «в дорозі», необхідність підтримувати емоційний баланс із підлітковою донькою та бажання іноді просто зникнути з інформаційного поля. При цьому вона зберігає легкість і вміння знаходити світло навіть у складних періодах.
Ксенія Вертинська не будує з себе зірку й не намагається відповідати чужим очікуванням. Її шлях — це поєднання династичного прізвища, власної театральної школи, комедійного дару та дуже земного ставлення до сім’ї. Саме тому її історії та ролі продовжують чіпляти глядачів — без зайвого шуму, але зі справжньою присутністю.
Ключові інсайти
Ксенія Вертинська — передусім театральна актриса з сильним комедійним темпераментом. Понад десять років у Театрі імені Івана Франка сформували її професійний стрижень. Кіно залишається важливим, але вторинним напрямом. Особисте життя після 2024 року стало більш стійким: шлюб з Ігорем Рубашкіним, діалог із донькою Софією, регулярні сімейні обіди та зустрічі з близькими подругами. Публічність вона сприймає як інструмент, а не як самоціль. У 2025–2026 роках її ім’я знову звучить завдяки новим серіальним роботам, але головний акцент, як і раніше, на сцені та на тихих, але послідовних кроках до своїх цілей.
