Олександр Сирський очолює Збройні сили України з лютого 2024 року. За його плечима — майже сорок років служби, оборона Києва, контрнаступ на Харківщині, важкі бої на Донбасі та смілива Курська операція. Він не шукає яскравих заголовків, але кожне його рішення відчувається на фронті й у штабах.
Генерал, якого в 2024 році підвищили у званні, залишається одним із най досвідченіших військових керівників країни. Його кар’єра розпочалася ще в радянській армії, а справжня перевірка прийшла з 2014 року. Сьогодні Сирський координує дії на кількох напрямках, запроваджує ротації та адаптує армію до війни дронів і тривалого виснаження.
Для тих, хто тільки починає розбиратися у військовій темі, важливо розуміти: головнокомандувач — це не міністр оборони і не Верховний головнокомандувач (цю роль виконує президент). Сирський відповідає за планування, координацію родів військ і щоденні рішення на полі бою. Його стиль — розрахунковий, штабний, з акцентом на збереження сил і несподівані ходи.
Ранні роки та перші кроки в армії
26 липня 1965 року в селі Новинки Володимирської області народився Олександр Станіславович Сирський. Сім’я військового, золота медаль у харківській школі, а в 1986 році — випуск Московського вищого загальновійськового командного училища з лейтенантськими погонами. Перші роки служби минули в Полтавській області, де молодий офіцер командував мотострілецьким взводом.
Після проголошення незалежності України Сирський залишився в строю. У 1993–1995 роках він уже командував батальйоном Національної гвардії, а в 1995 році очолив полк. На початку 2000-х він пройшов шлях до начальника штабу, а потім і командира 72-ї окремої механізованої бригади в Білій Церкві. Саме там проявився його характер: спокійний, методичний, завжди готовий особисто виїхати на передову.
Освіта тривала. Сирський з відзнакою закінчив Академію Збройних сил України за оперативно-тактичним рівнем і Національну академію оборони за оперативно-стратегічним. Отримав ступінь кандидата військових наук. Псевдонім «Барс», який він носив ще в 2015 році, відображав його стиль — скритний, точний, готовий до раптових дій.
Кар’єра до 2022 року: від АТО до командування Сухопутними військами
У 2014 році Сирський обіймав посаду першого заступника начальника Головного командного центру Генштабу і відповідав за співпрацю з НАТО. З початком бойових дій на сході його призначили начальником штабу Антитерористичної операції. Це був період, коли армія навчалася воювати заново.
Особливо яскраво його якості проявилися під час боїв за Дебальцеве в 2015 році. Сирський особисто керував штабом сектору «С», організовував логістику та виведення військ з оточення. Тактична група «Барс» під його контролем забезпечувала конвої та евакуацію. За це він отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня та звання генерал-лейтенанта.
Далі — стрімке зростання. У 2016 році він очолив Об’єднаний оперативний штаб, у 2017–2018 командував АТО, у 2019 — Операцією об’єднаних сил. У серпні 2019 року президент Зеленський призначив його командувачем Сухопутними військами. До 2020 року Сирський уже мав звання генерал-полковника. Він став одним із тих, хто формував нову структуру армії напередодні повномасштабного вторгнення.
| Період | Посада | Ключовий внесок |
|---|---|---|
| 2002–2005 | Командир 72-ї ОМБр | Підготовка бригади до сучасних умов, зміцнення боєздатності |
| 2014–2016 | Начальник штабу АТО | Координація дій на сході, виведення військ із Дебальцевого |
| 2019–2024 | Командувач Сухопутними військами | Реформа сухопутного компонента, підготовка до повномасштабної війни |
| З лютого 2024 | Головнокомандувач ЗСУ | Курська операція, ротації на фронті, адаптація до війни дронів |
Дані про посади та звання базуються на офіційних біографічних матеріалах та інформації Міністерства оборони України.
Оборона Києва: як Сирський зупинив «бліцкриг»
У лютому 2022 року російські війська розраховували взяти Київ за три дні. Сирський, тоді командувач сухопутними військами, організував оборону столиці за принципом двох кілець. Зовнішнє кільце спиралося на природні рубежі — ріки та ліси, внутрішнє — на міські укріплення та резерви.
Ключовим рішенням стало руйнування мостів через Ірпінь і затоплення частини території. Це перетворило підходи до Києва на важкопрохідну зону. Російські колони застрягли, потрапили під удари артилерії та авіації. Сирський особисто виїжджав на позиції, координував дії територіальної оборони та регулярних частин. Місто вистояло.
Саме завдяки чіткому плануванню та холоднокровності Сирського Київ не впав у перші тижні війни, а російський план блискавичної перемоги зазнав краху.
Цей досвід показав його сильну сторону: уміння бачити велику картину, поєднувати штабну роботу з особистою присутністю на передовій. Багато офіцерів відзначали, що під обстрілом він залишався спокійним і продовжував віддавати точні накази.
Харківське контрнаступ і Бахмут: різні грані однієї війни
Восени 2022 року Сирський брав участь у плануванні та проведенні контрнаступу на Харківщині. Українські війська звільнили Балаклію, Ізюм, Куп’янськ і значну частину області. Це була операція, де поєднувалися раптовість, точні удари по логістиці противника та грамотне використання резервів.
Потім відбулися важкі бої за Бахмут і Соледар. Місто перетворилося на символ опору, але й на місце величезних втрат. Сирський, уже як командувач оперативно-стратегічного угруповання «Хортиця», робив ставку на виснаження ворога. Російські війська витрачали величезні ресурси на кожен квартал. Українська армія отримала час для перегрупування та підготовки інших напрямків.
Критика була — і вона лишається. Дехто називав тактику надмірно витратною. Інші вказували, що утримання Бахмута не дозволило противнику прорватися до більших міст і виснажило його наступальний потенціал перед провалом російського контрнаступу 2023 року. Сирський ніколи не коментував такі оцінки публічно. Він продовжував працювати.
Призначення головнокомандувачем і новий етап
8 лютого 2024 року президент Зеленський призначив Сирського головнокомандувачем Збройних сил України. Це сталося після відставки Валерія Залужного. Для багатьох це стало несподіванкою, але для тих, хто стежив за кар’єрою Сирського, — логічним кроком. Досвідчений штабіст, який пройшов усі рівні від взводу до командування Сухопутними військами, отримав найвищу військову посаду.
У перші місяці він зосередився на стабілізації фронту, особливо на Покровському та Куп’янському напрямках. Водночас розпочалася підготовка до одного з найсміливіших рішень війни.
Курська операція: перший масштабний удар по території противника
6 серпня 2024 року українські війська увійшли в Курську область Росії. Операція стала несподіванкою не лише для російського командування, а й для багатьох спостерігачів. Сирський, уже як головнокомандувач, підтримав і координував цей крок.
Цілі були зрозумілими: відволікти російські резерви від Донбасу, створити буферну зону для Сумської області, завдати психологічного удару та показати, що війна може йти й на території агресора. Українські сили взяли під контроль понад тисячу квадратних кілометрів і десятки населених пунктів. Російське командування було змушене перекидати війська з інших ділянок.
До 2025–2026 років операція перейшла у фазу позиційної оборони на захопленій території. Українські підрозділи продовжують утримувати позиції в Глушківському районі. Сирський неодноразово відзначав, що Курська операція досягла своїх цілей і змусила противника оборонятися на власній землі. Це змінило динаміку війни.
Курська операція показала, що навіть в умовах обмежених ресурсів можна проводити наступальні дії, якщо є точний розрахунок і готовність іти на ризик.
Стиль керівництва та реформи: ротації, дрони і збереження людей
Сирський — не публічний генерал. Він рідко дає довгі інтерв’ю, віддає перевагу конкретним доповідям і рішенням. Його підхід — це глибокий аналіз даних, урахування втрат і спроба мінімізувати їх там, де можливо. У квітні 2025–2026 років він підписав наказ про обов’язкові ротації: військовослужбовці на передовій мають змінюватися не пізніше ніж через два місяці.
Це рішення безпосередньо відповідає проблемі втоми та вигорання, яка стала однією з головних у затяжній війні. Паралельно армія посилює використання безпілотників, інтегрує західну техніку та вдосконалює систему підготовки. Сирський неодноразово підкреслював, що Росія нарощує свій безпілотний компонент і Україні потрібно залишатися попереду в цій гонці.
Міжнародна співпраця — ще одна лінія. Сирський активно бере участь у форматі «Рамштайн», обговорює поставки та навчання. У 2025 році він отримав орден Почесного легіону Франції, у 2026 — золоту медаль Збройних сил Швеції. Ці нагороди відображають визнання його ролі не лише в Україні, а й серед партнерів.
Людський вимір генерала
За погонами і картою операцій — людина з непростою біографією. Етнічний росіянин, громадянин України з 1991 року. Батьки залишилися у Володимирі, брат живе в Росії. Сирський зробив свій вибір ще на початку незалежності і жодного разу його не переглянув. Перша сім’я розпалася, син від першого шлюбу живе в Австралії. З другою дружиною Тамарою в них син Олександр, який народився у 2018 році.
Офіцери, які працювали з ним, розповідають про рідкісне холоднокровність. У 2017 році під час поїздки на передову їхню групу обстріляли. Сирський не змінив ні тону, ні рішень. Такий самий стиль він демонстрував і в 2022 році під Києвом. Він не героїзує війну, але й не ховається від відповідальності.
В Україні його сприймають як професіонала, який не обіцяє швидких перемог, але послідовно зміцнює оборону. У 2025 році він увійшов до топу впливових українців за версією журналу «Фокус», посівши друге місце серед військових.
Що далі: виклики 2026 року і роль Сирського
У січні 2026 року Сирський підбив підсумки 2025 року і окреслив пріоритети на новий період. Головні виклики лишаються колишніми: нестача людей, залежність від західної допомоги, адаптація до нових технологій противника. Він продовжує особисто виїжджати на фронт, нагороджувати десантників, які працюють на Курському напрямку, і контролювати ситуацію на сході.
Армія під його керівництвом навчається воювати по-новому: більше дронів, кращі ротації, точніше планування. Сирський не обіцяє, що війна закінчиться швидко. Він робить ставку на те, щоб Україна залишалася спроможною захищатися і завдавати чутливих ударів навіть в умовах затяжного конфлікту.
Його шлях — від лейтенанта радянської армії до генерала, який очолює оборону незалежної України, — це історія людини, яка обрала свою країну і свою професію. І продовжує нести за них відповідальність щодня.
