Незважаючи на війну, обміни військовополоненими та цивільними між Україною та Росією продовжуються регулярно. За понад чотири роки повномасштабного конфлікту сторони провели понад півсотні таких операцій. У травні 2025 року відбувся найбільший обмін за формулою «1000 на 1000». У червні 2026-го відбулися нові раунди — 160 на 160 та окремо 7 цивільних на 7. Загальна кількість учасників обмінів уже перевищує десять тисяч осіб.
Цей процес — практично єдиний прямий канал зв’язку між двома сторонами. Він працює за своїми внутрішніми правилами, з власними пріоритетами, компромісами та обмеженнями. Нижче — як саме формується цей механізм, хто ним керує, за якими критеріями відбирають людей і що відбувається після повернення додому.
Від випадкового дзвінка до стійкого каналу
Навесні 2022 року український офіцер Дмитро Усов (позивний «Стайер») вийшов на зв’язок із російським командуванням несподіваним способом. У загиблого російського військовослужбовця знайшли телефон Xiaomi. За цим номером Усов зателефонував російському командиру та запропонував обміняти тіла загиблих. Так розпочався прямий діалог, який згодом переріс у регулярні переговори про живих людей.
Російську сторону на цих переговорах представляє генерал Олександр Зорін (ГРУ). Обидва переговорники — професіонали з досвідом. Усов навіть вивчив дисертацію Зоріна, присвячену переговорам у Сирії. Це не дружба, а робочий професіоналізм: сторони можуть жорстко сперечатися щодо кожного імені, але канал залишається відкритим навіть після інцидентів.
До 2022 року обміни також існували — в межах Мінських домовленостей 2014–2021 років. Тоді брали участь здебільшого цивільні та бойовики «ДНР/ЛНР», а формат був значно меншим. Після лютого 2022-го процес масштабувався й став регулярним.
Хто вирішує, кого обмінювати
Списки формуються не випадково. Кожна сторона готує свій перелік за внутрішніми критеріями. Один із ключових факторів — «цінність» полоненого. Командири, офіцери, бійці відомих підрозділів («Азов», морська піхота, спецпризначення) часто мають вищий пріоритет на переговорах. Тривалий термін у полоні також відіграє роль: у 2025–2026 роках до списків намагалися включати тих, хто перебуває в полоні з 2022 року.
Окрема категорія — поранені та тяжкохворі. Їх іноді обмінюють поза загальною чергою або невеликими групами як «жест доброї волі». Молоді бійці (до 25 років) також часто потрапляють до пріоритетних списків.
Цивільних обмінюють рідше. У червні 2026 року відбувся окремий обмін 7 на 7 — це радше виняток, ніж правило. Більшість обмінів — військові.
Важливий момент: не всі полонені хочуть повертатися. Такі випадки були ще 2017 року, коли частина бойовиків відмовилася їхати на підконтрольну територію. У 2022–2026 роках відмови також фіксували, хоча й рідко.
Посередники та логістика
Прямих зустрічей на лінії фронту майже не буває. Обміни організовують через треті країни. Туреччина відіграла ключову роль у 2022 році — саме там у вересні обміняли п’ятьох українських командирів на Віктора Медведчука. Пізніше активніше долучилися ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія.
Логістика виглядає так: сторони передають списки через посередників, узгоджують дати та місце (зазвичай аеропорт у нейтральній країні або прикордонна зона). На місці відбувається візуальна перевірка, медичний огляд і передача. Червоний Хрест іноді присутній, але його доступ до місць утримання в Росії суттєво обмежений.
Іноді обміни приурочують до переговорів — наприклад, до стамбульських раундів 2025 року. Але сам обмін не залежить від політичного прогресу: навіть у періоди загострення канал продовжує працювати.
Умови в полоні та міжнародні норми
Женевська конвенція III чітко прописує правила поводження з військовополоненими: заборона тортур, право на листування, медичну допомогу, відвідування Міжнародного комітету Червоного Хреста. На практиці картина складніша.
За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, понад 95 % українських військових, які побували в російському полоні, повідомляють про тортури — побиття, електрошок, імітацію страт, сексуальне насильство. Задокументовано випадки смерті під час «приймання» (Оленівка, квітень 2022). Доступ МКЧХ до російських місць утримання обмежений.
Українська сторона також припускала порушення, особливо в перші місяці війни. Пізніше умови в українських таборах для російських військовополонених стали відкритішими: журналісти та правозахисники отримували доступ, полонені могли телефонувати родичам (до певного періоду). Обидва випадки порушень розслідуються, але масштаб і системність відрізняються.
Що відбувається після повернення
Повернені проходять медичне обстеження, фільтрацію СБУ та психологічну оцінку. Держава та благодійні фонди («Повернись живим», «Патрон», державні програми реабілітації) надають лікування, протезування, психологічну допомогу.
За відгуками повернених, найбільші труднощі — не лише фізичні травми, а й психологічна адаптація. Багато хто місяці або роки прожив у постійному стресі, деякі втратили довіру до людей. Родинам також потрібна підтримка: за час полону накопичилася втома, страх, іноді — фінансові проблеми.
Реінтеграція триває місяці. Частина повернених згодом повертається на фронт (після відновлення), частина — в тил на цивільні професії. Держава веде статистику та моніторить стан, але повної публічної картини поки немає.
Цифри та тренди 2022–2026 років
| Дата | Формула | Примітки |
|---|---|---|
| 24 березня 2022 | 21 на 29 | Перший обмін після 24.02.2022 |
| 22 вересня 2022 | 55 на 215 | Включено захисників «Азовсталі» та іноземців |
| 3 листопада 2022 | 107 на 107 | Значна частина — з Маріуполя |
| 23–25 травня 2025 | 1000 на 1000 | Найбільший обмін за весь час |
| 26 червня 2026 | 160 на 160 | Військові |
| 27 червня 2026 | 7 на 7 | Цивільні особи |
Дані зібрано з публічних заяв Координаційного штабу, Офісу Президента України та міжнародних ЗМІ (станом на липень 2026).
У 2022 році провели понад 30 обмінів і повернули близько 1000 осіб з кожної сторони. У 2025–2026 роках акцент змістився на великі «пакетні» обміни та окремі категорії (поранені, довготермінові полонені, цивільні). Точних загальних цифр щодо всіх обмінів публічно не оприлюднюють — сторони не завжди розкривають повні списки.
Міфи та реальні труднощі
Поширений міф: «Усіх можна обміняти швидко, якщо дуже постаратися». На практиці навіть за наявності політичної волі процес займає тижні та місяці. Списки перевіряють, узгоджують, іноді «торгуються» щодо окремих імен.
Ще один міф — що обміни завжди рівнозначні за «цінністю». Насправді баланс рідко буває ідеальним: одна сторона може віддати більше людей, але отримати ключових осіб або тяжкопоранених.
Трудність номер три — довіра. Після кожного інциденту (збитий літак у січні 2024 року, загибель полонених в Оленівці) канал тріщить, але поки не рветься. Сторони розуміють: якщо канал закриється, повернути людей стане майже неможливо.
Що робити родинам військовополонених та зниклих безвісти
Якщо близький у полоні або зник безвісти, перше — звернутися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими (офіційний сайт та гаряча лінія). Потрібно надати максимум інформації: фото, документи, дані про останній контакт, свідчення побратимів.
Штаб веде базу даних, перевіряє інформацію через усі доступні канали та включає відповідних людей до можливих обмінних списків. Паралельно працюють міжнародні організації (МКЧХ) та правозахисники.
Важливо: навіть якщо людину не включили до найближчого обміну, дані залишаються в базі. Нові раунди відбуваються регулярно, і шанси з’являються з часом.
Обмін полоненими — не про політику і не про перемогу. Це про конкретних людей, які повертаються додому. Механізм працює неідеально, з компромісами та ризиками, але він існує і продовжує рятувати життя навіть у 2026 році.
